Хобі, якому українські солдати завдячують життям

1 (11)Нововолинського підприємця Олександра Богдана друзі жартома називають «наш волинський Кулібін». Це він знайшов в Інтернеті та вдосконалив технологію виготовлення саперних «кішок» – пристроїв для знешкодження ворожих розтяжок, гранат і мін, які врятували від смерті вже не одного воїна в зоні бойових дій на сході. Сам же чоловік каже, що така робота з металом для нього – хобі, якому віддає весь вільний час. Це захоплення допомагає знайти душевну рівновагу й умиротворення.
Народився Олександр у Нововолинську у шахтарській сім’ї. Після закінчення ЗОШ №1 і здобуття професії різьбяра по дереву в ПТУ №13 юнак вступив до Київської академії внутрішніх справ України, а отримавши диплом про вищу освіту, вирішив зайнятися власною справою. Викупивши в селі Будятичі Іваничівського району потрібне приміщення, разом із двома помічниками став виготовляти бетонні вироби: бруківку, плитку, огорожі і т.д. Одружився і зараз із дружиною Оксаною виховують донечку Евеліну, яка цього року стала першокласницею. Як і мама, дівчинка підтримує тата в його захопленні.
Майже рік тому до іваничівського волонтера Петра Супрунюка, з яким Олександр постійно підтримував зв’язок, звернулися сапери з «Айдару» і попросили знайти для них пристрої для стягування мін, яких у терористів хоч греблю гати. Вибухівки, за словами айдарівців, вони не шкодують і під міни кладуть її іноді цілі пакети а то і ящики. Петро Захарович зателефонував до Олександра і поцікавився, чи той не знає, де такі пристрої можна купити. А оскільки звичайну саперну «кішку» радянського зразка сьогодні придбати практично нереально, бо навіть в Інтернеті її або розкупили, або ж збувають утридорога (ціна однієї – від 500грн.), волонтери вирішили налагодити випуск їх тут, на місці. Заготовки перших розкладних 137 модернізованих «кішок» вони, домовившись із працівниками бригади ВАТ «Оснастка» Олександра Савика і директором підприємства, обробили (порізали, пофрезерували і вирівняли краї) на заводі. Потім ці заготовки передали для подальшої обробки, домовившись із майстрами, студентам Нововолинського електромеханічного коледжу, які виконували необхідні слюсарні роботи: просвердлювали в цих заготовках отвори, нарізали різьбу під болти тощо. Після цього їх забирав до себе в Будятичі Олександр Богдан і завершував справу.
-Як усе починалось для мене особисто? – перепитує мій співрозмовник. – Спочатку я працював над удосконаленням пристроїв сам. Потім, дізнавшись про моє хобі, свою допомогу запропонували волонтери Андрій Рязанов та Олександр Дричик. Вони взялися доставляти наші пристрої бійцям на схід. Матеріали для них надав підприємець Едуард Суднік. Метал шукати допомагали також айдарівці «Кабул» і «Бача», які тоді перебували в нашому місті у відпустці. Та перші виготовлені нами «кішки» могли слугувати лише для стягування розтяжок. Тому, трохи поміркувавши, я вирішив спробувати виготовити щось ефективніше. Подивившись в Інтернеті іноземні розробки і знайшовши ту, яка мені сподобалася найбільше, зробив у ній ряд удосконалень для збільшення ефективності. 19 грудня минулого року я виготовив з червоного металу перший зразок, який успішно пройшов випробування. І тепер вважаю, що наша «кішка» – найефективніший із доступних засобів проти розтяжок та для виявлення і знищення вибухових пристроїв із натяжними датчиками, – запевняє Олександр Богдан. – Пристрій, виконаний у вигляді подовженої сталевої пластини, товщиною 4-10мм, шириною 25-50мм і довжиною 50-120мм, має потайні головки гвинтів, розміщених з обох боків широкої частини пластини. Без виступів він схожий на плоску учнівську лінійку, в будь-який момент може зайняти при контакті з ґрунтом стійке положення з мінімальним піднесенням свого центру тяжіння над опорною поверхнею. Відповідно у процес тралення вибухових пристроїв залучені не поодинокі елементи, а рівно половина від усієї їхньої кількості. Це й дозволяє значно підвищити надійність тралення мін і розтяжок. Характерною особливістю цієї конструкції є простота, технологічність і дешевизна у виробництві. Аналогів в Україні їм зараз немає. Свого часу випуск подібних пристроїв був налагоджений у Росії. Використовувалися вони під час чеченської війни. Зараз Петро Захарович разом з майстрами з «Оснастки» за моїм зразком запустив у виробництво більше ста саперних «кішок», які розкладаються. Така «кішка» працює в будь-якому місці: у високій траві, болоті, серед битої цегли тощо. Своїми виступами чи прорізами вона зачіпляє нитку розтяжки і таким чином підриває снаряд без шкоди для бійця.
Крім «кішок», яких нововолинські умільці відправили в зону АТО вже майже понад 200, вони налагодили також виготовлення щупів, що не намагнічуються, для виявлення протитанкових мін з магнітними датчиками та приладів для виривання мін із землі. Завдяки усім цим пристроям, багато воїнів 14-ї ОМБр, батальйонів територіальної оборони «Волинь» та «Айдар», бійців Правого сектору, батальйону «ОУН-УПА» у Пісках, а також багатьох інших військових підрозділів, які зараз захищають цілісність і незалежність України на Донбасі, зуміли зберегти життя і залишитися неушкодженими. Правда, останнім часом солдати просять у волонтерів класичні пристрої, за допомогою яких можна не лише знешкодити міни, а й витягнути з поля бою поранених, не потрапивши під кулі ворожого снайпера. І ті всіма силами стараються їм допомогти.
Валентина Савчук, м.Нововолинськ

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>