Єпископ Матфей: «Рускій мір» несе гегемонію московитів стосовно всього православного світу»

32130533_10217089011924546_501116975708110848_n«Дніпро – це наш другий Йордан, Київ – це наш Єрусалим, Україна – це наша свята земля», – каже єпископ Володимир-Волинський та Турійський Матфей. Владика тішиться отриманням Українською Церквою Томосу, Об’єднавчим собором, обранням нового Предстоятеля та візитом у єпархію святішого патріарха Філарета. Про ці та інші події у житті Церкви розмовляємо з єпископом Матфеєм.
-Владико, чим запам’ятався Вам 2018 рік? Яке значення, на Вашу думку, має для України Томос?
-Ми пережили унікальний рік, який буде вписаний у нашу церковну та державну історію. Процес утвердження помісної православної церкви завершився 6 січня 2019 року даруванням томосу нашому блаженнійшому митрополиту Епіфанію. Ми урочисто ввійдемо у сім’ю православних церков, як визнана, канонічна, автокефальна, православна церква України. Але це лише початок. Треба об’єднати людей, церкву, розум, громадську свідомість у тому, що ми не йдемо всупереч чужим інтересам, а прагнемо мати в Україні українську церкву, побудовану на засадах патріотизму, національного відродження, рівну серед інших, і нести місію – жити з Христом та у Христі. Ми повинні бути новою Церквою, яка соборно правна, долучає людей, чує їх, спілкується з ними. Цього чекає народ. Але ми не будуємо нову Церкву як таку. Ми лише отримуємо новий статус. Це – Церква Володимира Великого, його хрещення, це – продовження нашої історії. До речі, коли Вселенський патріарх видав свою постанову, він зазначив: «Ми повертаємо церкву України в статус, який вона мала до 1686 року, тобто до часу її анексії московським патріархатом». Повернувшись до того статусу, ми, як усі єпископи константинопольської Матері-церкви, обрали Предстоятеля, утвердили об’єднання – і тепер продовжуємо нашу працю разом із Вселенським патріархом заради майбутнього України.
- Поділяться враженнями від участі в Об’єднавчому соборі?
– Собор був дуже важким. Розумієте, коли люди розділяються, і кожен бачить свою мету, то потім дуже важко з’єднати все докупи. До того ж, був шалений тиск із боку Російської православної церкви, хоч я тепер прихильник називати її Московською. І ми розуміємо, чому. До речі, на днях святкувалося 570-річчя надання Московській церкві автокефалії. Тобто, своє буття як Церква вона розпочала рівно 570 років тому. Всі слова про Київську Русь, спільну історію, купіль у Дніпрі трьох народів – це все московська облуда. Ми пам’ятаємо, як 70 років тому урочисто відзначали 500-річчя автокефалії Руської православної церкви. У Москві проходили урочистості. Сталін виношував думку, що під тиском, шантажем та великими подарунками за патріархом Московським буде визнане право Вселенського патріарха. Звичайно, їм нічого не вдалось – і той великий собор, який мав пройти, перейменували в наукову конференцію. З того часу потуги Москви ніколи не припинялися і, як наслідок боротьби між Константинополем та Москвою, йде боротьба навколо Української православної церкви. Бажання Матері-церкви є зрозумілим: даруючи автокефалію Українській церкві, вона здобуває собі церкву-сестру, церкву-дочку, яка підтримуватиме свою матір. Та з Божою допомогою ми це пройшли. Мета була основна – заради держави і народу українського відкинути все і утворити єдину Церкву. Далі маємо працювати заради того, щоб Церква не була політичною і державною інституцією, а щоб вона була для народу. Патріарх Філарет сказав: «Ми усіх приймаємо, всім даємо можливість, але тільки тим, хто за Українську державу, її незалежність і за добробут українця». А фраза блаженнійшого Епіфанія – «Двері нашої церкви відкриті для всіх» стала лейтмотивом початку його урядування: І це – дійсно так. Нам було би значно приємніше, якби в Успенському соборі і в єпархіях Московського патріархату не зачитували звернення Синоду і не казали про розкол та про те, хто благодатніший, а долучилися до процесу об’єднання й думали про майбутнє своєї церкви в Україні. Коли зміниться вивіска, тоді не можна вже буде казати: ми – українська церква, а доведеться казати правду про те, що це – філія Російської православної церкви в Україні. Постане запитання – а кому ж тоді ми служимо? Кого захищаємо? Агресора? Того, хто освячує ракети та зброю, направлену в мирних жителів Донбасу та всіх українців. І чому ми тоді хоронимо наших синів, які могли би ще довго жити, ростити дітей, приносити користь державі? Таке питання неодмінно постане. Бажано, щоб воно настало не в останній момент, щоб не довелося заплигувати в останній вагон потяга і казати: «Зачекайте чи зірвіть стоп-кран, аби ще і я встиг сісти».
– Чи можливо, що Українська греко-католицька церква з часом теж долучиться до об’єднання?
–Допоки у нас немає євхаристійного спілкування і є богословські протиріччя з Римо-католицькою церквою, не може бути єднання з Греко-католицькою церквою, як дочірньою інституцією Римо-католицької. У них главою церкви є Папа Римський. У нас – трохи інша структура. Патріархи, митрополити, предстоятелі є лише очільниками наших церков, а главою Церкви є Христос. Догмат про папство- дуже велике протиріччя для єднання православних із католиками. Ми можемо порозумітися в контексті канонів і правил, але саме догмат про непогрішимість Папи і про його першість у церковному світі стає каменем спотикання на шляху до єднання та євхаристійного спілкування. Хоча зараз прогрес є: ми визнаємо таїнства католицької церкви, а вони – православної. Є діалог, але ще немає бачення фундаментальних основ, на яких ми розійшлись і маємо з’єднатися.
– Чи є вже парафії з Московського патріархату, які готові перейти до Об’єднаної Церкви?
– Парафії вже починають звертатися, але ми не можемо нагнітати цей процес чи його пришвидшувати. Немає ще зареєстрованого статуту та інших юридичних затверджень, бо коли звертається парафія зі священиком чи без, – ми повинні дати якийсь лист чи видати указ. Перереєстрація ще тільки буде відбуватися. Розумію, що є фанати і прихильники «руского міра», Путіна та Кіріла Гундяєва. Концепція наша зовсім відрізняється від московської. Чому? Псковський чернець Фелофей написав у 16 столітті московському царю концепцію, що Москва – третій Рим. Перший Рим упав, Константинополь – другий Рим – упав, Москва – третій Рим, а четвертому не бувати. Батько Івана Грозного цар Василій прийняв цю концепцію. «Рускій мір» несе гегемонію москковитів по відношенню до всього православного світу. Ми її не приймаємо. Вона – чужа для України, оскільки українці завжди мали іншу концепцію. Це – концепція другого Єрусалиму. Для нас Київ – це як Єрусалим для усіх християн, тобто це – наша столиця, наша духовна колиска. Дніпро –наш другий Йордан, Україна –наша свята земля. Ми повинні розуміти, в чому різниця між концепціями третього Риму і другого Єрусалиму. У нас на перше місце ставиться духовне, а не адміністративне, як для Москви – третій Рим.
– Багато нині також говориться про дату святкування Різдва: коли святкувати 25 грудня чи 7 січня? Що з цього приводу думаєте Ви?
– Моє бачення є моїм приватним. Якщо говорити про думку всієї Церкви, то потрібно розглянути це питання на рівні всього народу – і тоді приймати рішення помісним собором.. Дата народження Христа є умовною. головне, щоб ми святкували Різдво Христове, а не католицьке, православне чи протестантське. Не варто забувати, хто основний у цьому святі – маленький Ісусик. Ми святкуємо його пришестя у світ заради нас і нашого спасіння. Тож думаю, що церква прийме виважене і правильне рішення, адже не постає питання про інші свята.
– До дискусії у суспільстві підштовхнули депутати, зробивши 25 грудня вихідним днем…
– Депутати – слуги всього народу, а в Україні живуть і католики, і протестанти, які теж святкують Різдво і хочуть мати вихідний. Впровадження вихідного дня зрозуміти можна – це дяка нашим братам католикам і протестантам за те, що вони такі ж повноправні члени українського суспільства, як і православні. Їх теж треба поважати і дати їм можливість посвяткувати, сходити на месу, а не на роботу, відслужити літургію.
– Владико, Ваші побажання нашим читачам з нагоди Різдва Христового та Нового року…
– Щиро бажаю усім миру, добра, любові і злагоди у наших домівках і серцях, нехай українці знайдуть порозуміння один з одним! Якщо матимемо мир, який заповідав для нас усіх Христос, то будемо людьми. Хотів би також, аби якнайшвидше закінчилася війна і в Україну і всі наші захисники живими повернулися до своїх рідних. Вірю, що воно так буде, але маємо всі до того долучитися. Будемо допомагати нашій армії, волонтерам, один одному – і цей час наблизимо. Хай у наших серцях запанує мир, , І користуючись нагодою, нагоді жителів Володимира-Волинського запрошую на святкування Різдва Христового до нашого кафедрального собору, адже ми знову будемо святкувати наш престольний празник – і всі разом будемо просити Ісуса Христа, щоби він приніс мир та благословення на нашу святу землю. Я вірю, що Господь нас не залишить.
Ярослава Вознюк, м.Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>