Для сільської молоді Луга – це спогад про дитинство, а для їхніх дітей – майбутнє

DSCN4853Після виходу публікації “Річка Луга в сільській місцевості – під загрозою зникнення” (“Місто вечірнє”, № 29, 2019) і в соцмережах, і на адресу авторки посипалися зауваження від жителів прибережних сіл з приводу того, що стаття є узагальнюючою і не висвітлює проблеми можливого зникнення річки у конкретному населеному пункті. Найбільше зауважень надійшло від молодих мешканців і уродженців сіл Селець та Чесний Хрест.
Років 50 тому Селець називали “селом 4-х мостів”. Тут Луга розливалася чотирма рукавами і лише десь під Фалемичами знову зливалася в єдине русло. Через кожний рукав був перекинутий дерев’яний міст. Під мостами струменіла багатоводна течія. Після меліорації один рукав зник, і тільки старожили пам’ятають місце, де був перший міст. Немає і другого моста. На його місці дамба, яка залежно від погодних умов або вщерть наповнена водою, або міліє. Два мости, що залишилися, змінилися на більш міцні понтони, під якими проходить швидка гамірлива течія. Особливо швидкоплинна вона під центральним мостом, де фактично і розпочинається село.
Та останнім часом стан Луги все більше бентежить селян. Річка катастрофічно міліє і заростає. Вода віддає неприємним запахом. Купатися можна тільки в приватному облаштованому ставку, господар якого постійно очищає водойму. Та що станеться далі, коли річка геть обміліє?
Ще не так давно тихими літніми вечорами лунало над селом дружнє кумкання жаб. Нині тихо… “Куди зникли жаби?” – запитують стурбовані жителі. – Чим усе літо харчувалися лелеки?” Вже декілька днів на одному і тому ж місті, – там, де недавно була глибина, – стоїть одинока чапля. Це ж можна тільки уявити, до чого обміліла і заросла річка, якщо птах має під ногами надійний ґрунт.
Та річка – це не лише одвічна поїльниця і окраса села. Це духовна пам’ять поколінь, які виросли на її берегах. Це дитинство, що заблукало у верболозах і тільки шепотінням очерету нагадує про себе.
- Для нас Луга – це вічний спогад про дитинство. На цій річці ми зростали, гартувалися, вчилися бути хоробрими і мужніми. Що буде далі з нашою річкою? Що ми залишимо нашим дітям? – одностайно запитують Олександр Спічак, Юрій Пенкін, Андрій Козак, Вадим Зубчик та інші. – Чому доля ріки нікого не турбує?
Що відповісти молодим патріотам свого села? Все було б дуже просто, якби не виявилось надто складним. Річка є державним заповідником, тому для того, аби зрушити проблему з місця, потрібно, щоб мешканці села звернулися з листом до Екологічної служби України, до Кабміну та до президента. Це поки що єдиний вихід.
На жаль, проблема річок – загальноукраїнська біда. Це справжня катастрофа, яка насувається на Україну. Вже майже відсутня вода в Рівненській області, де користуються технічною. Які наслідки це породить, передбачити не важко.
І як тут не згадати слова Ісуса Христа, котрий на запитання апостолів щодо прикмет останніх днів, пророкував не тільки війни і чвари, не тільки відсутність любові між людьми, але й глобальні катастрофи. І в той час, як одні українці виливають злобу на інших щодо неправильного вибору влади, другі думають про майбутнє дітей, онуків і правнуків. А бентежитися є чого… Тануть льодовики Арктики. Незрозумілі тріщини виникають на поверхні африканського континенту. Вчені стверджують, що загадкові і небезпечні процеси відбуваються в ядрі земної кулі. Отож, чи варто вести політичні баталії щодо влади, якщо сьогодні гостро стоїть питання: чи не перетвориться наша унікальна планета, наша красуня-Земля, на безлюдну і безводну пустелю? Отож задумаймося, поки є ще час!
Антоніна Булавіна

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>