«Для мене ці черепки дорожчі за золото, бо це «черепки» нашої моралі»

Павло Загорський з внучком-козачком Артемом.Житель села Іванівка Павло Загорський досліджує історію свого села і прагне допомоги науковців.
Антоніна Булавіна, с.Іванівка, Іваничівський район
Людям властиво більше думати про майбутнє, ніж про минуле. Втім відомий афоризм про те, що без минулого немає майбутнього, не тільки не віджив, а, навпаки, залишається актуальним.
-Не було б Запорізької Січі, не було б УПА. Не було б Крут, не було б і Майдану. Одне покоління виховувало наступне, і таким чином вони впливали на далеких нащадків, – каже мій співрозмовник Павло Загорський, мешканець села Іванівка (Яневичі) Іваничівського району.
Уже багато років цей чоловік досліджує історію села. Він вважає Іванівку своєрідною в історичному плані «білою плямою» Волині. Історикам, на думку пана Павла, в Іванівці непочатий край роботи. Окрім острова, на якому в давнину був монастир, таємниці стародавнього поселення зберігає узбережжя річки Луги. Саме тут пан Загорський викопує рештки далекого минулого: черепки, мушлі, кості.
знахідкаПавло Володимирович народився у 1960 році в селі Старосілля Іваничівського району. Навчався у Мишівській середній школі, потім – в Оваднівському ПТУ. За фахом – тракторист. Деякий час працював на Миколаївському суднобудівельному заводі, де паралельно, навчаючись в технічному училищі, здобув професію слюсаря-складальника. З 1970 року проживає у дідівській хаті в селі Іванівка, одружений, виростив двох доньок, має 4 онуків. Можливо, тому, що Павло Володимирович окрилений музою історії, доля зробила йому своєрідний сюрприз. Онук Артем народився зі справжнім козацьким «оселедчиком» на голівці.
Ще у школі Павло дуже любив історію, особливо цікавила історія стародавнього світу. Поштовхом до краєзнавства стала подія, яка трапилася у Старосіллі в 1985 році. Там зірвали церкву, якій було більше 600 років. Загинули чудові верби, що росли навкруг церкви. Цеглу від церкви мали використати для іншої забудови. Але люди обурилися і з тієї ж цегли збудували нову церкву. Ця подія дуже вплинула на душу Павла Загорського. Він став віруючою людиною, хоч виникли певні розбіжності з батьком – членом компартії. Пізніше, вже на смертному одрі, Володимир Загорський зрозумів і підтримав свого сина. З того часу молитва постійно супроводжує Павла Загорського. Вона підтримувала його у важкі хвилини життя.
Павло Загорський користується значним авторитетом у селі, обирався депутатом сільської ради, з метою організації підвозу дітей до школи написав листа Президенту Віктору Ющенку. Лист було вручено особисто в руки Президента – і школярі отримали автобус. Правда, згодом Павло Володимирович потрапив у немилість до місцевих чиновників, оскільки вимагав негайного ремонту сільської початкової школи. Також з його ініціативи зібрали гроші на придбання бронежилетів для воїнів АТО.
Павло Загорський – сільський трудівник, хороший сім’янин, друкує свої поради в журналі «Хазяїн», обожнює збирати гриби, особливо цікавиться грибом-веселкою, лікувальні властивості якого останнім часом популяризуються.
Та все ж важливе місце в житті Павла Загорського займають «діла давно минулих літ». Історію Іванівки краєзнавець вивчає вже 20 років. Він вважає, що історичні дані про село не відповідають дійсності. Так офіційно вік села – 600 років, але історія монастиря на острові сягає давніших часів. Отже, і село має глибшу історію. Назване воно іменем лікаря Яницького, який тут проживав. Очевидно, на місцевому цвинтарі похований один з нащадків лікаря. Захоронення датоване 1909 роком. У 1955 році село перейменовано на Іванівку. Проте залізнична зупинка зберігає назву «Яневичі», а тому люди за звичкою так іменують і рідне село.
Якось влітку, купаючись в річці, пан Павло знайшов монету 1701 року. Це і спонукало краєзнавця до пошуків. У вологому ґрунті на березі Луги він знайшов залишки старовинного поселення: черепки, виплавки, почорнілі кості, горшки, мушлі (останні дуже нагадують морські).
-Для мене ці черепки дорожчі за золото, – каже Павло Володимирович. – Історія в образному значенні збирається по черепках. Це, так би мовити, «черепки» нашої моралі. Мораль розбилася на черепки. Її потрібно складати заново.
Павло Загорський повідав трагічну сторінку місцевої історії. На південному заході Яневич зеленіє невеликий, але густий гай. До Другої світової війни там був польський хутір Зондова, який належав панській родині Карась. 4 червня 1944 року поляки розпочали криваву різанину українців. 11 липня на захист українського населення прийшли доблесні вояки УПА.
Окрема тема розмови – острів. Нині це чагарники, оточені водою та очеретом. Це все, що залишилося від загадкового монастиря, який безслідно зник під землею. Та місцевий краєзнавець припускає, що монастир, швидше за все, був зруйнований монголо-татарами. Можливо, на озері Плащовина (нині заросло) монголи застосували вогнеметальну зброю чи навіть порох, що і спричинило руйнування монастиря. Тепер на острові майже неможливо щось побачити. Через старання «чорних археологів» залишились тільки рови та ями. Та є ще пам’ять. І нерідко там, де з’являються знаки питання, виникають у відповідь містичні історії. І хоч сам Павло Володимирович у містику не вірить, та все ж деякими відомими переказами поділився.
Якось тихої погожої днини один чоловік забрався на острів порибалити. Та того дня йому не щастило. Риба не клювала. Втративши терпіння, чоловік голосно вилаявся. Раптом здійнявся вітер. Зашумів очерет – і майнула тінь дивного звіра, схожого на величезного пса. Він люто загарчав і… зник. З того часу старі люди попереджають мисливців і рибалок – на острові стримуватися від лайливої фрази. Інакше бути біді. Іноді на острові чують якийсь дивний гул з-під землі, відчувається чиясь незрима присутність.
Містичне забарвлення має і той факт, що під час грози блискавка з особливою силою б’є саме у лоно острова.
-Звичайно, всім цим явищам має бути наукове пояснення, – впевнений Павло Володимирович, – а тому дуже хочеться, щоб нашою місцевістю зацікавилися науковці: історики, археологи, геофізики. Тут не лише чекають історичні відкриття. Тут чекають і прогнози на майбутнє. На мою думку, найстрашніше – прожити життя без морального та духовного спадку. Загублена історія – загублене сьогодення. Українці – мудрий, творчий народ. Про це свідчать черепки, які віками зберігаються в землі. Вони розповідають про те, що у нас була високорозвинена цивілізація. На жаль, століття колонізації, десятиліття войовничого атеїзму, бездуховності, роки байдужості підірвали підвалини нашої моралі. Вона розбилася на «черепки». І ми повинні докласти всі сили, натхнення для того, щоб відновити духовну амфору, яка буде наповнена національним сяйвом і з якої нарешті з’явиться той шляхетний джин, що служитиме на благо свого народу.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>