Чому брат проти сусідки, яка доглядає його сестру?

Фото 3Ганна і Петро Пилип’юки, сестра і брат із Зимного, живуть разом у батьківській хаті. Обоє старі, немічні, а сестра ще й прикута до ліжка. Та брата, який є господарем обійстя, обслуговують працівники соціальної служби. Сестру, що має міську прописку, взяла під свою опіку сусідка і хрещениця. З обох сторін – від сусідки і від соціальних працівників – лунають взаємні звинувачення в корисливості, претендуванні на хату. Ці обвинувачення на межі ворожнечі. Як вийти із ситуації? Адміністративні установи майновими питаннями не займаються. Але є законодавство… На чиєму боці закон?
Двоє престарілих одиноких людей із Зимного, брат та сестра Ганна і Петро Пилип’юки, стали причиною протистояння між сусідкою й працівниками соціальної служби.

«Мене ніхто не догляне так, як ти, Ларисо»

Ганна Федорівна Пилип’юк народилася 1929 року в селі Зимне. Доросле життя пов’язала з містом, працювала в швейному ательє у Володимирі-Волинському, отримала квартиру на вулиці Ковельській, 107. Особисте життя не склалося, і Ганна Федорівна більшу частину часу віддавала батькам, які залишилися в Зимному. З батьками проживав неодружений брат Петро, 1935 року народження. Коли відійшли батьки, Петро попросив сестру частіше провідувати його, не залишати самого. 27 травня 2015 року жінку спіткало нещастя. Перебуваючи у брата, вона впала і зламала ногу. Ганна Федорівна зателефонувала своїй хрещениці й сусідці Ларисі Кривенчук, повідомила про це. Донька і зять пані Лариси відвезли бабусю Ганну до лікарні. Їй діагностували перелом тазо-бедреного суглоба. Хвору поставили перед вибором: або лягати на операцію, або лікуватися в домашніх умовах. Ганна Федорівна вибрала другий варіант. Оскільки вона прописана в місті, соціальної опіки в Зимному була позбавлена, тому родина Кривенчуків забрала її до себе. Три місяці доглядали стареньку немічну жінку, годували з ложечки, бо вона була зовсім безпорадна, привозили для консультації лікарів. Але Ганна Федорівна забажала повернутися до батьківської хати. Проте від допомоги і турботи сусідки відмовитися не могла.
Завітавши до оселі брата й сестри Пилип’юків, відразу звернула увагу на чистоту в приміщенні. Підлога вимита до блиску, а постіль хворої віддає свіжими запахами сучасних пральних засобів. Та й Ганна Федорівна, хоч і прикута до ліжка і вже три роки не була на вулиці, тільки вдихає свіже повітря через відчинені двері та вікна, на свої роки виглядає свіжо, моложаво.
-Це мене Лариса доглядає так. Без неї й не знаю, що зі мною було б, – каже пані Ганна.
Порівняно з сестрою, яка старша на шість років за брата, у Петра Федоровича вигляд дещо гірший. Старість і неміч геть пригнули чоловіка до землі. За Петром Федоровичем доглядають працівники соціальної служби Ольга Ткачук і Олена Лавренюк.
Усе почалося з того, що Ганна Федорівна заповіла квартиру в місті Ларисі Кривенчук. Зробила це цілком свідомо, тому що хрещеницю вважає найріднішою людиною. Заповіт зареєстрований офіційно.
Найпершою гіркою пілюлею для пані Лариси стало те, що Петро Федорович безпідставно звинуватив її у зникненні грошей. Потім і Ганна Федорівна стала неохоче приймати страви, які їй приносила сусідка.
-Чого гріха таїти? – зізнається хвора жінка. – Сказали мені, що Лариса і її донька, яка є медиком, підсипають мені у страву якісь препарати, щоб я скоріше пішла з цього світу. Лариса, щоб економити газ і світло, носила нам гарячу воду, то й казали, що вона і воду травить.
Можна зрозуміти стан Лариси Кривенчук, коли на неї посипалися такі безглузді і безпідставні звинувачення. Звідки ж така неприязнь до жінки, яка робила лише добро? Та, виявляється, Петро Федорович має намір заповісти хату соціальним працівникам.
-Десятого січня дідусь впав і цілий день пролежав у курнику, – долучається до розмови Лариса Оксентіївна. – Ніхто не навідався. Коли ми з чоловіком його підіймали, виявив агресію, відштовхував нас. Моя родина в хаті й ремонт зробила, і фарбувала, доглядаємо п’ять могил на кладовищі – батьків і дідів, а також тітку Пилип’юків. Минулого року привезли стареньким дрова. Кінець вересня, а дрова лежать. Взявся до справи мій тепер уже покійний чоловік Валерій Володимирович. У травні цього року знову привезли дрова. І знову всім байдуже, хто їх порубає. Ми попросили порізати місцевих хлопців. Вже б і поскладали, але заважає негода. Особливо боляче було, коли заявили, що Ганна Федорівна їсть той хліб, який вони приносять Петру Федоровичу. А я весь час ношу хрещеній їсти і сама кажу, що вона має поділитися з братом. Просив старенький вишень нарвати, відмовилися: мовляв, у відпустці. Що це за догляд з боку соціальних служб? Як вони працюють? Відро з випорожненнями винесуть і все?
-Головне, сам Петро поза очі називає їх безсовісними, а у вічі добрий. Вони на нього голос підвищують, то, може, тому він їх і боїться, – додає Ганна Федорівна. – Хочуть хату, хай виконують сумлінно свої обов’язки. А я квартиру їм не заповідатиму. В мене вони не заслужили.
-Я вже й комісію запрошувала і з територіального центру, і з райради, але відчуття таке, що ворон ворону ока не виклює. Ось ці дві пані користуються городом Пилип’юків, а картоплею й іншими овочами забезпечуємо ми, – продовжує пані Лариса. – То за що я терплю таку наругу? Ви знаєте, що у мене вже сил немає жити у цих плітках і ненависті. Бувають хвилини, коли хочеться все кинути.
-Не кидай мене, Ларисо! – на очах у Ганни Федорівни з’являються сльози. – Мене ніхто так не догляне, як ти. А ви, пані, напишіть від мого імені, що як ті соціальні служби так працюють, то хай зовсім не ходять до людей.

«Мною ніхто керувати не буде»

Залишивши оселю, підійшла до Петра Федоровича, запитала, чи задоволений він роботою працівників соціальної служби. Старий чоловік ствердно кивнув головою, та коли запитала про ставлення до сусідки, відповів:
-Я в гості нікого не кликав й інтерв’ю давати не збираюся. І я господар хати. На кого захочу, на того заповім. Вказувати мені ніхто не буде. Мені ця жінка ніхто. Не знаю, чого вона вас привела до моєї хати.
Щоб не висвітлювати це питання однобоко, ми звернулися за коментарем до керівника територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Володимир-Волинської РДА Любові Столярчук.
-Я добре обізнана з цією ситуацією, – сказала Любов Миколаївна. – Тут задіяні майнові інтереси. На мою думку, претензії до працівників соціальної служби може висувати лише Петро Пилип’юк, а він обслугою задоволений. Ганна Пилип’юк не є власницею хати. У неї є квартира, яку вона заповіла пані, що її доглядає. Таким чином ця пані могла б забрати стареньку на квартиру і там обслуговувати. Ми приймаємо претензії лише від тієї людини, яку обслуговуємо. Ми двічі пропонували Петру Пилип’юку стаціонарний догляд, але він відмовився. Щодо мене, я буду відстоювати працівників своєї служби, бо знаю, яка у них нелегка робота. Згідно з індивідуальним планом і договором, відвідувати Петра Пилип’юка працівники соціальної служби зобов’язані п’ять разів на тиждень. За кожною послугою стоїть фінансове питання. На утримання однієї людини витрачається 7 тисяч 800 гривень. В коло обов’язків Олени Лавренюк входить придбання товарів, допомога в приготуванні їжі, приготування їжі, прання, ремонт одягу, прибирання, оплата комунальних послуг,спостереження за станом здоров’я і виклик лікаря, вмивання, одягання, заміна натільної і постільної білизни. Працівникам заборонено надавати послуги, які можуть спричинити травматизм. Будь-які інші послуги, що не перераховані в договорі, працівник робить на добровільних засадах. Хочу наголосити, що територіальний центр ніякого відношення до майнових питань не має. Петро Пилип’юк – людина, яка перебуває в здоровому глузді, а тому сам приймає рішення.
Любов Столярчук надала кореспонденту акт перевірки якості, повноти та своєчасності надання соціальних послуг соціальними працівниками від 17.02.2017 року. Заслуговують на увагу слова Петра Пилип’юка, занотовані в акті: «Будинок він залишить лише тій особі, яка його доглядатиме, бо це його власність, і ніхто ним не буде керувати». Також надано доповідну комісії РДА щодо якості обслуговування Петра Пилип’юка: «Скарг на соціального працівника немає. На пропозицію про заміну соціального працівника категорично відмовився». Комісія запропонувала Ларисі Кривенчук в разі виявлення фактів тиску соціальним робітником на Петра Пилип’юка звертатися в правоохоронні органи.
На наше запрошення до редакції завітали соціальні працівники Олена Лавренюк та Ольга Ткачук .
-Ми не знаємо, що Лариса Кривенчук від нас хоче. Вона абсолютно вивернула всі факти по-своєму. Ми просимо вас підкреслити у статті, що на хату Петра Пилип’юка жодна з нас не претендує. Ми просто виконуємо свої обов’язки згідно з державним стандартом і договором. Дідусь Петро задоволений нашою обслугою, і цим все сказано. Якщо не ми будемо його обслуговувати, будуть обслуговувати інші, тому що він має право на обслугу. Ми йому їсти готуємо вдома, купуємо все, що він замовляє. І неправда, що, коли він був важко хворий, ми його не обслуговували. Як він нас просив, щоб не допускати до нього сусідку. Бабуся Ганна мала обслугу в місті. За участі Лариси Кривенчук вона відмовилась від обслуговування. Нехай Лариса доглядає стареньку. Ми нічого не маємо проти і не вмішуємося. Але чому вона весь час давить на Петра Федоровича, щоб він переписав на неї хату, бо вона і її сім’я там наробилися. А дідусь не хоче. Бачите, людина з одного боку робить добру справу, а з другого – робить не безкорисливо. Правда, був випадок, коли ми привезли дрова. Дідусь довірив бензопилу тільки чоловікові Лариси. У нас в кожної на обслузі 12 людей. Живемо в селі, а тому не завжди є змога відвідати людину вчасно. Це перший випадок такого протистояння в нашій роботі.
На зв’язок з нами вийшла єдина родичка Пилип’юків пані Ніна.
-Я досить часто відвідую брата і сестру й мушу сказати, що Ганна потрапила в залежність від Лариси. Я впевнена, що вона все вам розповіла під тиском Лариси. Пані Кривенчук ще не вступила в права власності на квартиру, а вже вселила туди квартирантів, а гроші забирала собі. Якби ви розмовляли з Ганною у моїй присутності, вона б вам сказала зовсім інше.
Журналісти – не прокурори і тим більше не судді. Стати на чийсь бік ми не можемо. Проте є одна справедливість – закон, і в даній ситуації він на боці Петра Пилип’юка. Як би не виясняли між собою стосунки учасники протистояння, а господарем хати є Петро Пилип’юк, і на його думку потрібно зважати. Все інше – питання совісті, розуміння ситуації кожним з учасників конфлікту.
Антоніна Булавіна, с. Зимне, Володимир-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>