Альтернатива спілкуванню в Інтернеті, або про що говорять рибалки, які щодня збираються на площі Героїв

изображение_viber_2019-11-15_17-30-19Неформальний клуб для людей зі спільними інтересами діє у нашому місті й налічує близько 15 учасників.

Щодня о десятій ранку, незважаючи на дощ, сніг чи палюче сонце ці чоловіки поспішають на центральну площу міста і збираються навколо лавки, що між інсталяцією «Я люблю Володимир» та п’ятиповерхівкою. Багато перехожих із цікавістю поглядають на гурт чоловіків і губляться в здогадках, чому вони тут зібралися? Про це вирішили дізнатися й ми та підійшли, щоб познайомитися. Виявилося, це місцеві рибалки. Більшість із них – уже пенсіонери. Після того, як вони пішли на заслужений відпочинок, у цих людей з’явилося більше часу для заняття улюбленою справою, а також для спілкування з однодумцями.

Збираються на «планьорку», де спікером є Петро Данилович

Рибалки розповідають, що їх уже знає чимало володимирчан, які постійно підходять, вітаються, дехто навіть повідомляє про рибні місця. Чоловіки пригадують кілька випадків, що траплялися з ними за увесь час, що вони тут збираються. Бувало, їх просили наглянути за велосипедом, доки власники ішли у магазин, поставити відмітку під час квесту, а якось до гурту рибалок підійшла жінка й запитала, чи не на похорон вони зібралися? Виявилося, що вона хотіла перепитати, в якій квартирі жив померлий, бо не змогла зорієнтуватися. А ще чоловіки розповідають, що вони частенько потрапляють у «телевізор». Річ у тім, що коли на площі відбуваються масові заходи – їх висвітлює місцеве телебачення і часто об’єктиви камер фіксують цю юрбу риболовів.
Збираючись на зустріч, вони жартома кажуть рідним, що йдуть на «планьорку», а «спікером» називають поважного Петра Даниловича. Його прізвище відоме цим чоловікам, хоча ті, жартуючи, називають зовсім інше, більш знане володимирчанами – Саганюк. Насправді, у рибалки Петра Даниловича прізвище Токарєв. Саме він найпершим приходить на незмінне місце зустрічі (адже живе найближче – в уже згаданій п’ятиповерхівці), вмощується на лавочці й чекає давніх друзів. А вони сходяться хто – звідки, дехто навіть доїздить із Зимного. Зараз цей неформальний клуб риболовів Володимирщини налічує близько п’ятнадцяти осіб. Серед них – ті, хто через проблеми зі здоров’ям уже кілька років не ловив риби, а також затяті рибалки, які при першій же нагоді збирають вудки, спінінги та інші снасті й вирушають на озеро, річку чи ставок.
Петро Токарєв разом із Олексієм Мазурком у цьому неформальному клубі – найдовше: майже двадцять років. Чоловіки розповідають, що раніше теж часто збиралися з любителями рибної ловлі на площі, але ці зустрічі відбувалися рідше через щоденні клопоти, турботи та роботу. Зараз, коли більшість цих рибалок на пенсії – є змога збиратися щодня.
Дочекавшись усіх, за уже сталою традицією, риболови вирушають випити кави. Та оскільки після цього розходитися не бажають, то повертаються назад до лавки, де продовжують спілкування. Можуть й по дві-три години балакати.

На риболовлю їздять інколи й трьома машинами

изображение_viber_2019-11-19_12-24-41Хоч я цими рибалками спілкувалася не так багато часу, все ж склалося враження, що у них немає заздрості з приводу того, що в когось улов більший. Вони розповідали про рекорди один одного і навіть показували фото риб, які вдалося упіймати. Ці чоловіки, без сумніву, знають усі рибні місця. І не лише Волинської області, а й Рівненської та навіть Львівської. Як тільки почують інформацію від знайомих, друзів чи інших риболовів, що у якійсь місцевості непогано клює, то обов’язково мусять там побувати й перевірити. Рибалити інколи їздять по одинці, буває компаніями, а було й таке, що мало не усім складом – 2-3-ма машинами. Звісно ж, враженнями потім ділилися з усіма іншими.
Є у цих рибалок і свої традиції. Про деякі з них на широкий загал не воліють розповідати – все віджартовуються. Однією-таки поділилися: хто з риболовів поб’є свій рекорд і упіймає більшу рибу, ніж раніше, то пригощає коньяком усіх інших.
А рекорди у цих досвідчених риболовів вражаючі. Петро Токарєв, приміром, колись упіймав семикілограмову щуку. А Олексію Мазурку якось пощастило витягнути коропа вагою 13,5 кілограмів. Разом із зятем Сергієм Ващуком, пан Олексій взимку вирушають на ставки, щоб упіймати щуку, а в інші пори року – їздять ловити коропів.
Серед затятих рибалок – Віктор Букша. Чоловік розповідає, що ловлею риби займається впродовж багатьох років. Раніше частенько щоранку поспішав на водойми вудити карасів, а якось Олексій Мазурок взяв із собою на ловлю коропа. З того часу чоловік увійшов в азарт і часто вирушає на водойми, де водиться саме цей вид риб. У Віктора Семеновича теж є свій рекордний улов. Це короп вагою 11,3 кілограмів.
Їздити на риболовлю, на жаль, декому уже не дозволяє стан здоров’я, та ці чоловіки не втрачають можливості прийти до гурту, щоб поспілкуватися. Серед таких – Ростислав Савчук з Зимного. Зараз чоловікові 78 років. Він перестав рибалити та полювати ще у 2013 році. Чоловік пригадує, що захоплюватися риболовлею почав ще в першому класі. У час його молодості звичного зараз знаряддя для ловіння риби не було. Все доводилося робити самим. Рибалки шукали на скотофуражному ринку коня з сивим хвостом, з якого висмикували волосину і прив’язували її до нитки. Нитку ж – до палки. А гачки робили власноруч із шпильки.
Найбільш затятим риболовом чоловіки називають Сергія Кравченка. Сергій Павлович зізнається, що дуже любить це заняття, однак останні чотири роки він на риболовлі не був. Його друзі пригадали випадок, як одного разу він упіймав величезного коропа і за рибацькою традицією танцював із ним. А потім змушений був пити валер’янку. Сергій Павлович каже, що із задоволенням приходить щодня на звичне місце зустрічі, адже навіть прогулятися вранці на свіжому повітрі – це корисно для здоров’я. А ще позитивні емоції дарує спілкування з друзями. Разом із ним часто до гурту приходить і його зять, який теж захоплюється риболовлею.
Риболови Володимира показують приклад сучасній молоді й пояснюють, що живе спілкування є значно ціннішим за віртуальне (яке часто обирає молоде покоління). Відбувається не лише обмін інформацією, а й обмін енергетикою. Такі зустрічі – це чудова нагода розвіятися, відволіктися від буденних справ. Чоловіки на «планьорці» жартують, один одного підбадьорюють, часом заспокоюють та дають поради. Кажуть, що під час таких зустрічей розмовляють про все на світі: діляться новинами, обговорюють погоду, сперечаються з приводу політичних подій, діляться враженнями від шоу та передач… Спілкуються і щасливі, що мають однодумців.

изображение_viber_2019-11-19_12-24-27«У цьому хобі – одна з перших і найкращих терапій»

Практикуюча психологиня зі Львова, яка часто веде прийом громадян у Володимирі, на описану вище ситуацію подивилася з професійної точки зору і зазначила, що більшість геніальних відкриттів у історії людства вчені зробили у віці близько 50-и років!
- Платон називав цей період «золотим» у житті людини! Люди після 50-60-и років мають досвід, життєві сили та енергію часом більше, аніж молодь, вони вже з певним достатком та не обтяжені маленькими дітьми. Радію з того, що люди самі собі надають моральну допомогу. І у цьому хобі – одна з найкращих і перших терапій. Захоплююсь винахідливістю та оптимізмом цих чоловіків.
Самотність – одна з прихильниць старості. Отаке позитивне спілкування та захоплення допомагають справитися і з цією слабкістю.
изображение_viber_2019-11-19_12-24-31Валентина Тиненська, м. Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>