Йому часто доводиться брати відповідальність за найбільшу цінність - життя, свідомо віддане пацієнтом у руки лікаря. Він знаходиться поряд, коли на певний час життя хворого ніби зупиняється, робить усе, аби воно продовжувалося. Ангел-охоронитель? Ні - лікар-анестезіолог! Ким ще міг стати син двох терапевтів, гідний представник медичної династії Олег Ємчик: «Якби зібрати всіх родичів в один колектив - можна було б відкрити невелику клініку з хорошими спеціалістами. Якось я рахував: у нашій родині (якщо всіх згадав) 22-23 лікарів».
Олегу в дитинстві подобалося слухати, як увечері батьки розповідали одне одному події робочого дня, тому ще тоді на запитання: «Ким будеш, коли виростеш?» - упевнено відповідав: «Лікарем». Тепер він має власну сім’ю. Олена Лясковець – терапевт (а як інакше!), а для Олега Богдановича – найперший порадник.
-Ми не залишаємо робочі питання за порогом нашої квартири, беремо їх із собою та обговорюємо, радимося. Навіть не знаю, у чому мені пощастило більше: у тому, що моя половинка – лікар, чи у тому, що саме лікар – моя кохана дружина. Напевно, якби Олена не була медиком, то їй мало б подобався мій непередбачуваний робочий графік, - розповідає Олег Ємчик.
Так само з дитинства він бачив недоспані ночі батьки, майже постійну його відсутність у вихідні чи свята. Знає, що ця практика дуже шкодить власному здоров’ю й те, що лікарі-анестезіологи дуже рідко живуть довше 60 років. Не так просто зробити пацієнту передопераційний наркоз, розповідає лікар, усі препарати досить токсичні, їх дія – шок для організму, потрібно ретельно дотримуватися пропорцій, тримати стабільний рівень під час операції, щоб уникнути передозування чи навпаки. Надзвичайно важливим моментом у цьому процесі є зупинка зовнішнього дихання внаслідок загального наркозу. Анестезіолог повинен підключити легені хворого до апарату штучного дихання, для цього має ввести у трахею інтубаційну трубку.
-Якраз тоді людина повністю довіряє мені своє життя. І я залишаюся з цим скарбом сам на сам. Поряд, звісно, є колеги, але ввести людині наркоз і підключити до апарату – суто моя ділянка роботи. Змусити легені працювати маю за півтори хвилини максимум. А трахея часто захована. Анатомія у кожного своя ожиріння, патологія якась – часу катастрофічно бракує. Коли бачиш, як синіє шкіра, пацієнт задихається – той хвилинний максимум відбирає великий шмат мого життя.
За дванадцять років лікарської практики у Володимир-Волинській центральній районній лікарні Олег Богданович так і не навчився смерть пацієнта сприймати як буденну робочу неприємність. Досі незбагненним явищем залишається для нього намір людини піти з життя під впливом хвилинних емоцій. Таких пацієнтів теж не завжди вдається врятувати. Неправда, що до смерті звикають, каже він. Щоразу переживає та співчуває, як медик – аналізує, чому сталося саме так, що можна було зробити ще. І болісно визнає: шкода, та ми – не боги. Перші розпач і скарги «дістаються» дружині, потім – телефонує батькам. Вдома має ефективний релаксаційний засіб – великий акваріум.
-20 хвилин спостережень за підводним життям – і на душі легшає. Я захопився рибками ще у школі, - розповідає лікар, - доглядаю за ними тільки сам. Відпочивати вдається рідко. У порівнянні з початком моєї практики, вільного часу чомусь усе меншає. Подорожую, вибираюся іноді порибалити, дуже люблю тихе полювання – за грибами. Допомагають відволіктися хороша музика, якісні інтелектуальні фільми.
Олегу Богдановичу відповісти важко тільки на одне прохання – розказати про якийсь цікавий, неординарний випадок із досвіду роботи анестезіолога. Вони трапляються щодня, і кожен із них – неординарний. Тому лікар розповідає про той, що трапився днями.
-Я чергував. «Швидка» привезла хворого з інфарктом міокарда. А реанімаційне відділення якраз отримало нову апаратуру – систему з моніторами для динамічного спостереження за станом пацієнта: тиск, кардіограма, температура. Поклали чоловіка в палату, підключили йому систему. За якийсь час підходжу до нього, розпитую, як почувається. Він описує свій стан, а дивлюся, на моніторі з кардіограмою пішла пряма суцільна лінія. Найперше подумав, що апаратуру налаштували погано – чоловік же говорить зі мною! А людина після зупинки серця ще живе секунд 20, і справді – пацієнт почав заговорюватися, очі закочуються. Я негайно зробив прямий масаж серця, дефібриляцію, штучне дихання, за хвилину до нього повернулося життя. Боявся, що чоловік матиме проблеми, які можуть з’явитися через стан клінічної смерті, але все обійшлося.
Олег Ємчик своїм практичним знанням завдячує старшим колегам. А у виборі спеціалізації – самому собі.
-Професія лікаря будь-якої спеціалізації – одна з найважчих. Найменша неуважність кожному з нас коштує дуже дорого. А я у школі був відмінником, закінчив із золотою медаллю, інститут – із червоним дипломом, професію обрав – найважчу. Ніколи не дозволяв собі бути гіршим за когось, тому й дорогою йшов, де найбільше перешкод. Завжди налаштовував себе на труднощі, мені подобається їх долати. Це ніби азарт – подолаєш цю і насолоджуєшся перемогою. Потужним енергетичним зарядом, надихаючим на подальші звершення, якраз і є повернення життя важкому пацієнту. Жодної секунди не жалкував про свій вибір, хоча можна було б навіть зараз перекваліфікуватися на терапевта, наприклад. Але я ніколи не проміняю костюм реаніматолога на білий халат медика.
«Думка колег»
Олександр Клачук, головний лікар Володимир-Волинської ЦРЛ: «Про Олега Богдановича можна сказати трьома словами – надійний, відповідальний професіонал. Коли він чергує, знаю, що все буде спокійно. А ще він дуже добра душевна людина».
Ліля Чернюк, палатна медсестра реанімаційного відділення: «Вважається у нас молодим лікарем, але маніпуляції виконує складні, робить їх швидко і точно. Стриманий, порядний, надійна людина».
Катерина Чубок, лікар-хірург: «Такі люди рідко зустрічаються, професіонали – ще рідше. Його надійність і досвід – серйозна підтримка у чергуваннях».
Віктор Каменський, лікар-анестезіолог, наставник Олега Ємчика: «Частково він – результат і моєї роботи. Я задоволений. Олег Богданович досяг високого рівня професіоналізму».
Алла Ткачук, старша медсестра хірургічного відділення: «Якої я думки про Олега Богдановича? Тільки найкращої. Йому насправді притаманні тільки позитивні якості».
