У кожному українському домі, на кожному столі щодня щоб стояла пляшка! Цій меті присвячена діяльність компанії «Алеф-виналь» (а це торгові марки «Золота амфора», «Жан-Жак», «Клинков», «Хельсінкі», «Українка») та директора департаменту маркетингу компанії Анатолія Когана, який своєю місією вважає підвищення культури споживання алкоголю в країні.
Автобус покірно мотає на колеса стрічки кримських доріг. Його теперішнє завдання – доправити українських журналістів у село Піщане. Вони зустрілися зранку у Сімферополі, аби подивитися очима редактора на виноробну галузь, а заодно позбутися кишенькових календариків. Наприкінці вересня у Криму стільки ж відпочиваючих, як влітку, хіба тільки поодинокі покривала на приморських пляжах підказують, що вже осінь. Але погода залишатиметься спекотною, допоки на вигорілому тлі піску ще яскравітимуть плями кинутих рушників. Літо зачекає, коли спізнілий відпочивальник спакує валізу, а тоді й собі вільно купить квиток на потяг. З цього краю літо завжди виїжджає останнім.
А поки тамтешня спека ще підтягує на термометрі стовпчик майже до плюсових тридцять, у господарстві ТМ «Золота амфора» відбувся шостий Всеукраїнський конкурс виноградарів «Золота амфора – 2010», який для них став своєрідним професійним святом, бо вважається, що з ним відродилася культура виноградарства та виноробства в Україні.
Журналістам органі-затори створили макси-мальні можливості від-чути майже на дотик усі моменти прекрасного у виноробстві. Аякже – сонце, море, важелезні грона оксамитово-синього винограду, або золотистого, пронизаного сонячним промінням. Їж, бери досхочу, їх же дві з половиною тисячі гектарів, отих виноградників. А виноградарі, які там працюють, збирають врожай вручну. Подумати страшно, не те щоб узяти два відра й ступити між рядами на цілий день під палюче сонце. Є відважні. Вони їдуть сюди на заробітки, збирати майбутнє вино. Далі ягоди безжально тиснутимуть холодні залізні машини. Густий темно-червоний сік, схожий на кров, збиратиметься у великих цистернах. Екскурсія на один з найбільших вино-коньячних заводів в Україні та на сучасний діючий завод ТМ «Золота амфора» вразила. Додавало пікантності ще й розуміння того, що ці чани, труби, цистерни – гігантський самогонний апарат. Ніби й звичайний заводський цех, але ніс не обдуриш. За добу тут переробляється 600 декалітрів коньячного спирту. Він, до речі, традиційно білий, а «чайного» кольору набуде аж через три-чотири роки, коли відстоїться у дубових бочках і виллється звідти справжнім марочним коньяком. Звичайний коньяк настоюється теж у дубових, але «клепках». Дуже швидко «Алефвиналь» сподівається добудувати цех, де увесь коньяк буде витримуватися тільки у бочках. Тим часом нам розповідають, що різниця між коньяками «Жан-Жак» та «Клинков» не тільки у ціні, а ще й у витримці: якщо «Жан-Жак» витримується, максимум, 5 років, то коньяк «Клинков» роблять із спиртів десятирічної витримки.
Після вечері про справи компанії розповідав Анатолій Коган, запросивши представників ЗМІ на дежестів: таку собі невимушену приємну бесіду за келихом вина. Червоне, біле, рожеве і коньяк – через столи тягнулися гірлянди караф з літрами виноградних напоїв. До вживання заохочувала сама історія, озвучена Анатолієм Фрідмановичем. Голландські мореплавці, рушаючи у тривале плавання, заливали у бочки вино, бо питна вода псувалася. У тій же країні, під час епідемії холери, будь-які ділові угоди підписані після третьої дня, вважалися недійсними, бо населення рятувалося вином і до третьої години вже перебувало у нетверезому стані. А французькі діти, коли приїхали відпочивати у Всесоюзну здравницю «Артек», за кілька днів звернулися до керівництва із запитанням, чому до обіду та вечері їм не подають традиційних 150 грамів сухого червоного вина. «Рятувати» своїх іноземних відпочивальників мусило французьке посольство, яке передало дітям кілька ящиків з вином. Розповідаючи перекази та легенди, а найголовніше – факти щодо вина і про вино, пан Коган наливав черговий келих по вінця та заспокоював запрошених: ви не п’яниці, ви просто насолоджуєтеся в міру солодким, багатої смакової палітри «Кагором», ароматною, з кримської виноградної долини «Тамянкою». А чи доводилося вам смакувати рожевий «Мускат»? Коньяк, про нього ж не забути…
-Дев’ять років тому мені пощастило проходити практику у Франції, у великому коньячному Домі Курвуазье. Стажуватися там коштує шалених грошей. Зазвичай вони набирають групу з чотирьох-п’яти осіб з усього світу. Ми жили на території центрального офісу в містечку Жарнак, що недалеко від міста Коньяк, - розповідає Анатолій Фрідманович, - побували на дежестіві у подружжя - П’єра та Дженіфер Шешновічів. Він - головний технолог, „великий коньячний ніс”, як називають його у Франції. Його ніс коштує мільйони доларів, без цього „носа” Курвуазьє не отримуватиме смак своїх коньяків. А я намагався пояснити Дженіфер, що для країн колишнього СНД, де досі користуються російською мовою, назва коньяку „Курвуазьє” неблагозвучна і асоціюється з жінкою легкої поведінки. Я наводив приклад, що назва наших „Жигулів” французам нагадувала неприємне для них слово „жигало”, тому Радянський Союз продавав їх Франції під іншою назвою – „Лада”. І просив Дженіфер: „Давайте змінимо назву коньяку „Курвуазьє” на іншу, тоді його купуватиме всенька територія колишнього Союзу. Нарешті ми знайшли компроміс – французи постачатимуть нашому підприємству не коньячний спирт, а вже готовий коньяк, але назва у нього буде... „Клинков”. Саме цей коньяк уже десять років є лідером у номінації преміум-класу в Україні та займає четверту сходинку у світі за популярністю - бо це „Курвуазьє”!
За неспішною розмовою, почасти розбавленою анекдотами, до пізньої кримської ночі журналісти з’ясовували «болючі» питання виноспоживання. Наприклад, чи справді дешеве вино роблять з порошку і що ми п’ємо з тетрапаків?
- Це несусвітня дурня, - категорично заперечив Анатолій Фрідманович, - ми давно оголосили: компанія «Алеф-виналь» готова за шалені гроші купити бодай кілька грамів порошку, з якого можна виготовити літр вина. Такого порошку в природі нема! Фальсифікат можна приготувати з водопровідної води, цукру, спирту, різних ароматизаторів, консервантів, емульгаторів – маєте ніби вино. Та, враховуючи нинішні ціни на цукор (уже й воду), таке «вино» буде в десятки разів дорожчим, аніж справжнє, з винограду, бо 22% цукру, що містить виноград, у сухому вині перетворюється на 13% спирту. Без емульгаторів, отак просто на лозі його дає Бог.
А вино у тетрапаках, картонних упаковках нічим не поступається тому, що у пляшках. Окреме навіть якісніше, наприклад, червоне. Білі вина не бояться прозорої тари, все інше вино, якщо не захищене від світла, через дві години перетворюється на отруту.
А ще Анатолій Коган поділився новинами – в асортименті алкогольної продукції «Алеф-виналь» скоро з’явиться поповнення: вермут «Верса», коньяк «Острів Крим», колекція вин ТМ «Золота амфора» – «Виноград» і ТМ Golden st. Crimea, створених з урожаю виноградників за останні сім років, та особлива горілка, пляшку якої визнано у певних колах винаходом. У спеціальне заглиблення на дні пляшки можна засипати лід і за будь-якої спеки вживати охолоджену горілку.
Сонце наступного дня життєрадісно припікало з самого ранку. Авжеж, у Піщаному сьогодні свято, яке почалося урочистим відкриттям конкурсу виноградарів. Музика, вітання-побажання, і вервиця автобусів упевнено зазміїлася до виноградників ТМ «Золота амфора». Там злетіла вгору стартова ракета і виноградарі чимдуж взялися виконувати головне завдання, одночасно враховуючи дотримання дрібніших – винограду мало бути не просто багато і чистого, прискіпливе журі враховувало грона, у поспіху не помічені на кущі, кількість ягід під кущем та знімало, знімало бали. Легше журналістам – знай собі, спостерігай за конкурсантами, від голоду рятуйся пиріжками з капустою, від спраги… Правильно – вином. Біле, червоне. Кому - яке, просто з бочки. А на десерт – солодкий виноград з куща. Тим часом біля палацу культури у Піщаному польова кухня наварила розсипчастої гречки. Чи варто згадувати про бочки з червоним і білим? Напевно, ні. Гуляло, пило, веселилося місцеве населення з працівниками преси, чекали на повернення з виноградників конкурсантів. А що гречка закінчилася швидше, а бочки привезли ще, то тамтешні пустилися танцювати босоніж, журналісти ж розійшлися у пошуках спілкування. Нарешті церемонія нагородження. У палаці культури традиційно журі очолив завідуючий кафедрою виноградарства Кримського аграрного університету професор Олександр Дикань. Він і оголосив абсолютного переможця. Як і попереднього року, ним став Олександр Пермінов, виноградар ПП «Талісман», який зібрав аж 200 кілограмів винограду за одну годину, за що й був нагороджений ТМ «Золота амфора» новісіньким мопедом. Відтак журналістів, виноградарів і представників «Золотої амфори» урочисто запросили на банкет. Гарно розважилися, хоч і зважали, що зранку час вертати додому. А день нам, волинським журналістам, пам’ятатиметься довго секундним епізодом: натомлені, сиділи на опорі під прапори, піднялися на мить за пластиковими стаканчиками «Тамянки», аж там вже вмостилася галаслива піщанська дітвора. Колега попросила малих встати, жартома додаю: «Пустіть, хлопці, старих тіток посидіти». Один з хлопчисьок, дивлячись з-під лоба, у відповідь: «Мы – не украинцы». «А чи ж ти не в Україні живеш?» - так і залишилося без відповіді, дитя не зрозуміло, якою мовою його питали.
Понеділкового ранку сніданок втомив асортиментом страв, але після банкету перемагала спрага. Рясні карафи манили змутнілим напоєм (схожим на вчорашній узвар), рука впевнено наливає повні склянки – собі й колезі. Навпроти журналісти: «А це не сік, дівчата, це… вино!» Хай вам грець! Через три дні акції хочеться просто пити, але ще це вино я таки здолаю. За спекотний Крим, спилюжені дороги, солодкий виноград і холодне море. За щастя!
